Багато людей висловили розчарування щодо мого переходу до клубу Йоркширу, проте я переконаний: якщо вдасться змінити думку хоча б однієї людини, це вже великий успіх. Йоркшир демонструє високий рівень роботи, тож чому б не стати частиною цього процесу? Можливо, є гравці з подібним до мого – південноазійським – походженням, які сумнівалися, чи можуть відкрито проявляти себе й грати без остраху, і я не хочу, щоб у когось виникали такі сумніви.
Виступати за команду та підтримувати інклюзивність – це дві взаємопов’язані задачі, на яких я концентруюся. Моє основне завдання полягає у тому, щоб демонструвати високий рівень гри, сприяти успіху команди та прагнути здобути трофей протягом найближчих двох років. Однак якщо мої дії зможуть:
– позитивно вплинути на ігрове середовище,
– створити комфортні умови для гравців з різних культур,
то це стане додатковим досягненням.
Йоркшир – це величезний регіон із численними південноазійськими гравцями. Сподіваюсь, що з часом у системі клубу з’явиться ще більше спортсменів, які не відчуватимуть перешкод або бар’єрів, які могли б стримувати їхній розвиток. Я хочу, щоб кожен міг:
1. Вільно виражати себе;
2. Володіти своєю грою;
3. Насолоджуватися спортом разом із командою.
У грі та житті бувають як злети, так і падіння, але часом потрібно просто з гідністю переживати труднощі.
Усі футбольні клуби та Англійська і Уельська міжбанківська рада крикету (ECB) докладають максимум зусиль для поліпшення ситуації й досягають суттєвого прогресу. Мій батько завжди казав мені: «Якщо ти набираєш багато очок, команди будуть змушені тебе вибирати». Саме цей принцип лежить в основі професійної кар’єри крикетиста – давати результат на полі.
Головна мета – спростити шлях для всіх, надати зрозуміти, що незалежно від походження, зовнішності чи професійної діяльності, жодні бар’єри не повинні бути на заваді. Саме в цьому суть ідеї інклюзивності, і так повинно бути у спорті.
Коли я вперше підписував контракт із клубом, моя мета була «налагодити мости» між різними спільнотами. Проте перш за все моїм пріоритетом є високі спортивні результати, які допоможуть команді завоювати її перший титул у турнірі T20 Blast.
Уже зараз я починаю впроваджувати цей план у життя, здобувши 50 очок за 35 подач у матчі проти Дербіширу, а також продемонструвавши чудову економічність у ролі боулера в перших трьох матчах.
Якщо я зможу допомогти Йоркширу виграти турнір Blast у найближчі кілька років, це буде неймовірним досягненням, – каже гравець. – Це стане однією з найвизначніших перемог у моїй професійній кар’єрі. Я перебуваю на завершальному етапі кар’єри і прагну здобути ще кілька трофеїв.
Цей перехід може стати прикладом для багатьох людей, які не вірять у себе через свою походження. Моін Алі показує, що можна досягати успіху, незважаючи на бар’єри. Його успіхи в Йорку можуть надихнути молодь займатися спортом, не боятися критики і вірити в свої можливості. Інклюзивність у спорті важлива, адже це спрощує шлях для нових талантів та зміцнює суспільство.
Виглядає, що Моін Алі має великі плани на майбутнє, але чи насправді всі оці «мости» між спільнотами можна звести за один сезон? Віддаючи перевагу інклюзивності, не варто забувати про чисто спортивну сторону справи. За 50 очок у одному матчі ще не заробиш трофей, а попереду багато викликів. Можливо, варто зосередитися на грі замість амбітних заяв?
Цікаво, як Моін Алі розмірковує про вплив на гравців з різних культур. Але ж одних слів не достатньо. Чи зможе він не просто говорити про інклюзивність, а реально змінити атмосферу в команді? 50 очок — це непогано, але для справжнього успіху в T20 Blast треба показувати стабільність. Чи зможе він це зробити протягом сезону?