Серед керманичів, з якими мені пощастило потоваришувати за роки роботи, одним із винятків став наставник Манчестер Сіті, Пеп Гвардіола. Йому я хочу присвятити окрему увагу, особливо з огляду на чутки про те, що нинішній сезон може стати його останнім у англійському футболі.
Перший мій досвід спілкування з Пепом був ще у ті часи, коли я працював у Вест Бромвічі. Це сталося на початку змагань Прем’єр-ліги сезону 2016-2017, після того, як Манчестер Сіті переміг нашу команду на власному полі. Після матчу я доручив своєму асистенту Деві Кемпу запросити представників штабу Сіті приєднатися до нас на традиційний післяматчевий келих.
Я приєднався до компанії лише після прес-конференції, і вже застали Пепа за столом із келихом вина, ведучого розмову з моїми співробітниками. За словами очевидців, я наполіг, щоб він залишився на вечерю, де ми обговорювали його перші враження від Прем’єр-ліги та англійського футболу загалом.
Присутність Кемпа та Джеррі Френсіса забезпечила розмові глибину, адже тема завжди крутилася навколо самого Гвардіоли, його тренерського шляху і того факту, що він очолював один із найвидатніших клубів усіх часів – Барселону, у складі якої блискали такі зірки, як Ліонель Мессі.
Зауваження Пепа були напрочуд скромні: він визнавав, що не міг не досягти успіху, маючи шість гравців світового рівня і генія на кшталт Мессі, який за секунди здатен змінити хід гри.
Цілий час, проведений у компанії, Гвардіола відповідав на всі запитання ґрунтовно і щиро, залишаючи приємне враження не лише на присутніх, а й на обслуговуючий персонал, який відзначив його тепле, привітне ставлення.
Пізніше в цьому самому сезоні, під час вечірнього матчу на стадіоні Етіхад, Пеп знайшов мене після гри. Ми випили по келиху, поділилися вечерею, і в розмові він згадав свій період у Барселоні. Я зізнався, що ніколи там не був, але що одного дня це може стати у моєму списку планів.
Відразу ж Пеп попросив мій електронний адрес і запевнив, що запросить мене з дружиною, Дебс, щоб ми мали змогу насолодитися усіма принадними сторонами каталонської столиці.
Оскільки я давно не дуже вправний у справах технічних, то надав йому електронну пошту Дебс, бо власної тоді не мав.
Наступного вікенду, після ще одного матчу Прем’єр-ліги, я повернувся додому й виявив у поштовій скриньці листа від Пепа для Дебс із власноруч складеним «маст-ду» списком місць Барселони. У ньому також було прохання, аби ми зв’язалися з ним перед поїздкою, щоб дізнатися, чи буде він тоді в місті.
Варто зазначити, що я не дуже добре вмію приймати подарунки чи запрошення, навіть такі щирі, як це, тож поїздку до Барселони ми тоді не здійснили. Проте, можливо, колись цей план буде реалізовано, і якщо так станеться, сподіваюся, що Пеп також буде поруч.
З 2020 року, коли я тимчасово залишив тренерську діяльність, наших шляхів із Гвардіолою тривалий час не було, але ми підтримували зв’язок як і з іншими колегами, про яких я згадував.
У минулому році я долучився до створення документального проєкту для Sky Sports, присвяченого молодим футболістам академій, які не змогли закріпитися у професійних командах, та їхній подальшій долі. У цьому проекті свої глибокі інтерв’ю надали такі легендарні тренери, як Сер Алекс Фергюсон, Карло Анчелотті і, звичайно, Пеп Гвардіола, а також багато інших знаменитих наставників.
Футбол – це кооперативна спільнота, сім’я, незважаючи на те, чи ти сидиш за «верхнім столом», чи ні. Пеп Гвардіола є яскравим прикладом особи, яка розуміє цю цінність – він не лише змінив футбольний світ своїми методами, а й залишив образ справжньої, щирої людини.
