Алекс Занарді повернувся за кермо боліда CART у 2001 році, виступаючи за команду, сформовану його колишнім інженером із Ganassi, Мо Нанном.
Подія, яка кардинально змінила його життя, трапилася на трасі Lausitzring у Німеччині всього за чотири дні після терактів 11 вересня в США. Засідаючи на чолі гонки на овальній трасі, Занарді зазнав аварії.
У заключних колах заїзду, виїжджаючи з піт-лейн, він припустився помилки, що призвело до заносу і поверненню автомобіля на трасу. Канадець Алекс Тальяні допустив сильний бічний удар, рухаючись зі швидкістю близько 320 км/год, що призвело до повного відриву носової частини боліда Занарді.
Наслідки зіткнення були катастрофічними: ніби вибухнула бомба, а болід із відірваним носом залишився лежати посеред траси, з якого простяглася річка крові.
Його серце зупинялося сім разів. Він провів на межі життя та смерті майже годину, маючи в організмі менше літра крові. Його врятував професіоналізм медичної команди на чолі з доктором Стівом Олві.
Розповідаючи про момент відновлення свідомості у берлінській лікарні через вісім днів після аварії, Занарді зауважив:
– Я був здивований, відчуваючи найвищу радість у моєму житті, незважаючи на нестерпний біль, який важко описати словами. Але я був живий. Хто звертає увагу на ноги? Я живий. Для мене було природним зосередитися на тому, що залишилося.
Ця трагедія поклала кінець його кар’єрі в автоспорті класу формула-один, проте він почав інтенсивну реабілітацію і пройшов процедуру протезування.
У 2003 році Занарді символічно завершив 13 кіл, які залишилися у тій аварійній гонці на Lausitzring. Тоді він керував болідом CART із ручним керуванням. Його швидкість була достатньою для кваліфікації, що вселило впевненість у можливості повернення у автоспорт.
Після цього він уклав контракт із BMW, яка забезпечила його машиною із ручним управлінням у Чемпіонаті світу з кузовних автоперегонів (WTCC), де він змагався від 2005 до 2009 року, вигравши чотири гонки.
Хоча йому вже було за 40, Занарді почав новий виклик, який приведе його до найвизначніших досягнень у житті:
1. У 2007 році він посів четверте місце на марафоні в Нью-Йорку у категорії hand-cycle, лише після чотирьох тижнів тренувань.
2. Цей вид спорту став його головним пріоритетом, і з кожним роком його успіхи збільшувалися.
3. У 2011 році він виграв марафон у Нью-Йорку.
4. На Олімпійських іграх у 2012 році в Лондоні він здобув золоті медалі у шосейній гонці та індивідуальній часовій гонці.
5. Через чотири роки в Ріо-де-Жанейро він повторив подвиг, здобувши дві золоті нагороди: в індивідуальній часовій гонці та командній естафеті на шосе.
Упродовж семи років він фактично домінував у цьому виді спорту, завоювавши загалом 12 золотих медалей на чемпіонатах світу між 2013 та 2019 роками.
Цікаво, як історії людей, що долають труднощі, можуть надихати інших. Згадаймо, приміром, випадок з Ріком Хендерсоном, який також після серйозної травми повернувся до сорівнувань. Це показує, що дух і воля до перемоги не мають меж, і Занарді — яскравий приклад цього. Лише уявіть той емоційний момент, коли він завершив ті 13 кіл на Lausitzring!
Справді, вражає, як Занарді зумів повернутися до спорту після такої жахливої аварії. Але чи справді можна порівнювати його досягнення на марафонах з виступами в автоспорті? Я маю на увазі, що це зовсім різні види активності, і хоча він досяг значних успіхів у hand-cycle, чи не затьмарює його минулий досвід у більш технічно складному гоночному світі? 🤔