Перший гол у історії національної збірної України забив ексфорвард «Карпат» і «Чорноморця» Іван Гецко.
29 квітня виповнилося 34 роки з моменту проведення першого в історії матчу національної збірної України з футболу. Суперником «синьо-жовтих» стала збірна Угорщини.
Існують дві версії вибору саме цієї команди для дебютного поєдинку:
1. Згідно з першою, Угорщина стала однією з перших країн, яка офіційно визнала незалежність України — відразу після Канади та Польщі.
2. Друга версія вважається більш переконливою: угорська сторона погодилася приїхати в Україну за власний рахунок, але запропонувала провести зустріч ближче до кордону. У результаті замість Олімпійського стадіону у Києві матч перенесли на 8,5-тисячний стадіон «Авангард» в Ужгороді.
Дебютний матч збірної України відбувався в умовах значного дефіциту ресурсів. Після розпаду СРСР Федерація футболу України, очолювана Віктором Банниковим, ще не мала достатніх коштів і лише подала заявки на вступ до УЄФА та ФІФА. Всі фінансові витрати, пов’язані з проведенням цього матчу, покривав бюджет Закарпатської області.
Питання призначення головного тренера також викликало складнощі. Спочатку розглядали кандидатуру Валерія Лобановського, але він на той момент очолював збірну ОАЕ. Тому наставника обирали серед членів тренерської ради, до якої ввійшли наступні фахівці:
– Анатолій Пузач («Динамо» Київ),
– Євген Кучеревський («Дніпро»),
– Євген Лемешко («Торпедо»),
– Юхим Школьников («Буковина»),
– Віктор Прокопенко («Чорноморець»),
– Валерій Яремченко («Шахтар»).
На фінальному етапі коло звузилося до трьох кандидатів, і в Ужгород разом зі збірною поїхали Пузач, Яремченко і Прокопенко. За домовленістю між тренерами посаду головного зайняв Віктор Прокопенко.
Сформувати найбільш потужний склад команди не вдалося з кількох причин:
1. Брак фінансів не дозволяв оплатити перельоти футболістів, які виступали за кордоном.
2. У той самий день збірна СНД проводила матч проти Англії. Частина українських футболістів (зокрема Сергій Юран, Олексій Михайличенко, Андрій Канчельскіс, Віктор Онопко та Володимир Лютий) обрала гру за збірну СНД, щоб підвищити шанси кваліфікуватись на чемпіонат Європи 1992 року.
На матч до Ужгорода зібралося понад 13 тисяч глядачів, що перевищувало місткість стадіону «Авангард». Квиток коштував 50 карбованців — організатори продавали їх без вказаних місць. Вболівальники розмістилися навіть у проходах і на деревах поблизу стадіону.
Щодо екіпіровки збірної України, то команда виступала у модифікованій формі італійського клубу «Інтер», на якій нашили логотип національної збірної. Проте написи на формі були російською мовою. Воротар Ігор Кутєпов вийшов на поле у формі київського «Динамо».
Цікаво, що під час матчу футболісти не виконували державний гімн. Сергій Ковалець пояснював це тим, що «слів не знали. Все відбувалося дуже швидко, і було певною мірою незрозуміло, що буде далі».
Капітаном збірної обрали Юрія Шелепницького з «Чорноморця». Саме одеський клуб став базовою командою для сформованої збірної на перший матч. Перший тайм завершився без голів, а після перерви угорці забили тричі. Наприкінці поєдинку Олег Лужний заробив штрафний удар, який майстерно реалізував Іван Гецко, відкривши рахунок для України — 1:3.
На матч приїхало багато закарпатських угорців, які підтримували обидві команди. Атмосфера нагадувала домашню гру для обох збірних, а на трибунах поруч розвівалися українські та угорські прапори.
