Першу частину розповіді можна переглянути за відповідним посиланням, другу – за іншим.
Продовжимо нашу історію про Львів, якого вже немає, починаючи із будинку на площі Галицькій, 15, де нині функціонують аптека та оптика «Біомед», а також телерадіокомпанія «Люкс». Цікаво, що понад століття тому саме тут розташовувалась оптика Маврикія Босковіта, як видно зі світлини початку ХХ століття.
Ще на початку ХІХ століття на цьому місці стояв міський млин, про що свідчить знайдене млинове колесо під час закладення фундаменту. У середині ХІХ століття, на березі тоді потужної річки Полтви, серед мальовничого саду стояв готель, точніше заїзд «Під тигром». Невибагливі умови цього готелю компенсувалися дуже низькими цінами, що приваблювало численних клієнтів — переважно греко-католицьких священників і дрібних сільських орендарів. Не лякало їх навіть сусідство з міськими арештами на вулиці Кривій, нині – Нижанківського.
У 1872 році на місці заїзду «Під тигром» спорудили сучасну будівлю в неоренесансному стилі. У 1930-х роках тут розташовувалися:
1. Представництво всесвітньої туристичної фірми «Компанія спальних вагонів Кука».
2. Акціонерний іпотечний банк.
3. Спілка експорту деревини.
Після Другої світової війни аж до 1960-х років у будинку знаходився Технікум житлово-комунального господарства разом із гуртожитком. Пізніше тут розмістили Управління комунального майна міськради, а в період Незалежності у приміщенні працювали селянський банк «Дністер», телерадіокомпанія «Люкс», страхова компанія «Ренесанс» та магазин взуття «Монарх».
На розі з проспектом Шевченка за польських часів був кінотеатр «Європа», де показували тільки закордонні фільми. 1939 року його перейменували на кінотеатр імені Леніна, а згодом, у повоєнний період, він став відомим як «Україна». Перед початком кіносеансів у фойє глядачі могли насолодитися концертом джазової музики. Після здобуття Незалежності в стінах кінотеатру розміщувався Галицький центр кіномистецтва. В 2007 році кінотеатр було остаточно закрито, а глядацький зал на вулиці Нижанківського розібрано. Сьогодні у приміщенні колишнього кінотеатру «Україна» працює магазин жіночої косметики — гіпермаркет краси EVA.
На початку ХІХ століття на місці готелю «Жорж» на площі Міцкевича, 1, знаходився відомий у Галичині ресторан «Під трьома гаками». Його власник, уродженець Баварії Жорж Гофман, вирішив перебудувати ресторан та відкрити готель De Russie. Гофман пропонував своїм гостям не лише комфортабельні номери та вишукану кухню, а й розважальні заходи: гуляння, концерти і феєрверки. У готельному саду, розташованому біля річки Полтви, були оздоблені павільйони та альтанка у вигляді античного храму, а також театральний зал для вистав, карнавалів і мистецьких експозицій.
Успішність справ Гофманів підтверджує рішення в кінці ХІХ століття побудувати за проектом відомої Віденської спілки архітекторів розкішний готель у неоренесансному стилі. Новий готель «Жорж» (точніше «Жоржа») відкрився у 1901 році. З усіх боків його будівлю прикрашали алегорії чотирьох континентів: Європи, Азії, Америки та Африки (Австралію, з певних причин, не зобразили). Це був готель класу суперкласу, еквівалент п’ятизірковому сьогодні: тут понад сто років тому цілодобово подавали гарячу і холодну воду, були ванни, телефони, центральне опалення та електричний ліфт.
У парадній частині будівлі розміщувалися численні модні магазини та перукарські салони. Готель «Жорж» двічі відвідував письменник Оноре де Бальзак, тут побували композитори Ференц Ліст і Моріс Равель, письменники Етель-Ліліан Войнич і Олексій Толстой, австрійський імператор Франц Йосиф I і польський диктатор Юзеф Пілсудський.
Особливу цікавість викликає історія перебування в готелі 1905 року шаха Ірану Музаффера Еддіна. Спершу граф Потоцький хотів запросити іранського гостя до свого палацу, але через велику чисельність свити шаха найкращим місцем став готель «Жорж» із його 76 вишуканими номерами. Протягом трьох днів іранські делегати куштували найекзотичніші страви, причому порції шаха були в п’ять разів більшими, ніж у інших гостей. Три дні такого королівського прийому коштували 48 тисяч крон — цілком порівнянно з ціною десятиквартирного будинку у Львові того часу.
Щоб уникнути сплати цієї астрономічної суми, шах запропонував власнику готелю орден Ірану. Але європейський прагматизм львів’янина не дався в обман — власник готелю заявив, що у разі несплати рахунку виведе перед шахом свою дружину й дітей за справедливістю. Після жорстких переговорів гості сплатили 44 тисячі крон, на 4 тисячі менше за борг. Після цього шах відбув власним потягом до Відня.
У міжвоєнний період власником готелю «Жорж» до 1939 року був пан Боровський. Тут знаходилися Наукова книгарня та магазин галантереї Мотилевського. З 1940 року, у радянський період, готель змінив назву на «Львів», а з 1945 по 1995 роки — на «Інтурист». До початку 2000-х у «Жоржі» працювала демократична кав’ярня з поміркованими цінами, потім заклад перетворили на більш елітарний.
До Другої світової війни у Львові існували численні розкішні й масштабні споруди, які нині важко уявити, читаючи спогади очевидців. Особливо вражав сецесійний Пасаж Миколяша, збудований у 1901 році архітекторами Іваном Левинським і Арнольдом Захаревичем. Ця критий скляним дахом вулиця тягнулася з брами на початку вулиці Коперника до теперішньої вулиці Вороного біля готелю «Жорж». Біля входу стояв фонтан із мармуровою фігурою оголеної німфи, а протяжність пасажу становила 120 метрів. Його перекривав ажурний скляний дах, пасаж освітлювався ілюмінацією у будь-яку пору дня, а взимку обігрівався. Світлові панно та вітражі створювали неповторну атмосферу.
У Пасажі Миколяша розташовувалися:
– численні модні магазини та ювелірні крамниці, найвідомішою серед яких була «Чар Елеганції»;
– перукарні;
– фотосалони;
– кав’ярні, серед яких виділявся «Кришталевий палац»;
– представництва компаній «Сітроен» та «Юніверсал Пікчерз Корпорейшн»;
– кінотеатри «Пасаж» і «Люкс».
На жаль, у 1939 році на початку Другої світової війни Пасаж Миколяша було зруйновано німецькою авіабомбою. У міжвоєнний період у Львові також діяли інші розкішні торгові пасажі: Андреоллі, Гауссмана, Феллерів, Ґрюнерів і Германів. Сьогодні лише старі світлини зберігають пам’ять про Львів, якого вже немає.
У цілому центральна частина Львова з середини ХХ століття зазнала небагато змін. Вона менше постраждала від руйнувань під час Другої світової війни, а також у повоєнний радянський період залишалася майже недоторканою. Проте деякі зміни все ж мали місце.
Серед них:
– Довгий будинок Головного державного фінансового управління, збудований наприкінці XVIII — на початку XIX століття в стилі австрійського класицизму, який простягався від костелу єзуїтів (Гарнізонний храм Святих Петра і Павла) до Національного музею, було зруйновано під час німецьких авіабомбардувань, а до 1947 року його остаточно розібрали.
– Західна сторона вулиці Театральної від Національного музею до театру імені Марії Заньковецької, на місці нинішнього вернісажу, була забудована спорудою філії Управління фінансів у стилі класицизму, яка також була знищена під час війни.
– На розі проспекту Свободи, 6/8, у 1964 році звели конструктивістський будинок на місці двох історичних будинків другої половини XIX століття. У перші роки Незалежності тут працювало кафе «Червона шапочка», пізніше ресторан «Сало», тепер же власником приміщення є заклад харчування «City-BUFFET».
– Біля Бернардинського монастиря зі сторони площі Митної стояла будівля міської пожежної команди, споруджена 1884 року у стилі історизму. З появою нового пожежного депо на вулиці Підвальній, 6, стару будівлю розібрали до початку 1930-х років.
– Між південною стороною Домініканського собору та житловим будинком, що прилягає до подвір’я Успенської церкви на Підвальній, де тепер знаходиться невеличкий сквер, раніше пролягали дві вулиці — Зацерковна та Криве Коло. На початку минулого століття тут стояли житлові будинки, які було знесено наприкінці 1920-х років.
– Від початку вулиці Дорошенка до будинку № 6 довгий час у радянський період діяли торгові ятки, які незабаром замінили новою будівлею. Також на цій вулиці, між будинками № 1 і 7, знаходився житловий будинок, що був зруйнований під час війни.
– Частина вулиці Банківської між будинком № 4 та будинком № 13 на вулиці Дорошенка теж була забудована, зокрема стояла синагога, яка була знесена.
– На розі вулиць Наливайка і Гнатюка, де нині розташований сучасний готель RIUS, до його будівництва був сквер із кварталом житлових будинків, характерних для радянського періоду.
– На вулиці Вороного, між вулицями Ковжуна і Руданського, на місці сучасного спортивного майданчика також існувала забудова до початку Другої світової війни.
– На місці сучасного Палацу мистецтв по вулиці Коперника, 7, спорудженого 1996 року, раніше стояв двоповерховий історичний будинок у стилі історизму.
– Під час 90-х років минулого століття було знесено двоповерховий будинок у стилі історизму на вулиці Валовій, 15, натомість у 2005 році завершили спорудження нової будівлі компанії «Консоль».
– На місці будинку № 32 на проспекті Шевченка, зруйнованого під час війни, тривалий час пустував пустир. У 2005 році тут збудували сучасну будівлю «Кредобанку», яка нині належить банку «Кредит Дніпро».
– Наприкінці тротуару по розі вулиць Франка і Шухевича до Другої світової стоїть будинок з адресою Кубалі (тепер Шухевича) №1.
– На розі вулиць Франка та Ігоря Білозіра до війни стояв будинок, найімовірніше за адресою Пілсудського (тепер Франка) №10.
Ця ретроспектива відображає історичний розвиток і трансформації Львова, міста з багатою культурною і архітектурною спадщиною, котра, на жаль, частково загублена у буремні часи минулого століття.