Одним із найяскравіших моментів цього сезону для мене став недавній епізод, коли Макс Дорман із «Арсеналу» прорвався від власної штрафної до воріт суперника, забивши вирішальний гол у матчі проти «Евертона», що забезпечив його команді перемогу у Прем’єр-лізі.
Юні місцеві таланти завжди викликають захоплення у прихильників своїх клубів, і, судячи з того, що я бачив до цього часу від 16-річного спортсмена, фанати «Арсеналу» будуть насолоджуватися багатьма визначними моментами за його участі у найближчі роки.
Водночас для кожного Макса Дормана, який пройшов академію та здійснив мрію про професійну кар’єру, існують тисячі інших хлопців і дівчат, що з різних причин не долають етапи відбору і стикаються з жорстким відмовленням у молодому віці.
Саме цими спортсменами, які вибувають із системи академій, я неабияк переймаюся, адже нинішня структура недостатньо інформує їх про реальні перспективи і не надає належної підтримки після відмови.
Потреба у корінному реформуванні існує, і після завершення моєї тренерської діяльності у 2020 році, я підготував власний звіт щодо академічної системи з пропозиціями щодо її вдосконалення. Тоді ж протягом року я працював над документальним серіалом для Sky Sports, названим «Гонитва за мрією», який став результатом цих досліджень.
Цей проєкт детально розглядав шлях у професійний чоловічий футбол, і наші дослідження виявили, що 91% юних гравців академій так і не зіграють жодного професійного матчу.
Під час роботи над серіалом мені довелося об’їздити країну, спілкуючись із представниками всіх рівнів футбольної піраміди, які відкрито ділилися своїм досвідом перебування в академіях – як позитивним, так і негативним.
У численних історіях успіху та поразок я натрапив і на трагічний випадок молодого гравця Джеремі Вістена, якого після звільнення з «Манчестер Сіті» зламала психологічна травма, що призвела до його загибелі у 2020 році у віці 18 років.
Він не був єдиним, хто не зміг впоратися з цією надто складною ситуацією, і його мати відверто розповідала про цей нелегкий шлях у програмі.
Крім того, зустрічався з юнаками, які опинилися у пастці, пов’язаній із торгівлею наркотиками, або мали серйозні проблеми з психічним здоров’ям — усе це стало наслідком відмови у футболі та відсутності реальних альтернативних можливостей для працевлаштування.
Незважаючи на величезні та сучасні умови, які я побачив у різних академіях, мені здається, що баланс між спортивною підготовкою та освітою все ще є недостатнім. Вважаю, що наша відповідальність полягає не лише у вихованні висококласних футболістів, але і у формуванні гідних особистостей, включно з тими, хто з певних причин не здобуває професійний статус.
Важливо краще піклуватися про цих дітей, особливо в моменти, коли їм повідомляють, що вони недостатньо кваліфіковані для подальшої участі в академічній системі, що стосується переважної більшості юних спортсменів.
Цікаво, чи є вже конкретні пропозиції щодо поліпшення освіти для дітей в академіях? Як ви гадаєте, що саме можна змінити, щоб покращити їхній моральний стан після відмови?
А коли саме буде оприлюднений звіт Тоні Пуліса про реформування академій? Цікаво, які конкретні кроки він пропонує, щоб покращити підтримку юних спортсменів після відмови? Чи передбачає цей звіт якісь програми з психологічної допомоги чи професійної адаптації?
Цікаво, що нещодавно в короткометражному документальному фільмі про молодіжний футбол показали історії кількох спортсменів, які після відмови з академій опинилися у депресії й боролися з важкими наслідками цього досвіду. Наприклад, один хлопець, якого звільнили з академії «Челсі», розповідав про свою боротьбу з почуттям невдачі 😔 Це підкреслює необхідність реформи, про яку говорить Тоні Пуліс.