Після трьох поспіль фінішів на другому місці в Прем’єр-лізі Мікель Артета опинився у пошуках відповідей на запитання, що саме потрібно для того, щоб перетворити його команду «Арсенал» на чемпіона. Склад команди вимагав більшої глибини, а менталітет — більшої жорсткості.
Клуб відреагував підсиленням, підписавши вісім нових футболістів. Однак найважливішим літнім придбанням може вважатися зовсім непомітна зміна — Артета звернувся до одного зі своїх найдавніших та найбільш надійних партнерів: колишнього захисника збірної Аргентини, а також клубів «Парі Сен-Жермен», «Реал Мадрид» та «Манчестер Юнайтед» Габріеля Айнсе. Він замінив на посаді помічника Карлоса Куесту, який залишав клуб.
Артета та Айнсе вперше зустрілися в «ПСЖ» у 2001 році під керівництвом Луїса Фернандеса.
– «Це були чудові хлопці, — згадує Фернандес, який у січні 2001 року підписав Артету з «Барселони», а через шість місяців — Айнсе з «Реал Вальядоліда». — Було справжнє задоволення ними керувати. Найголовніше, що вони не змінилися: такі ж віддані, працелюбні люди. Коли я бачу, що вони творять в «Арсеналі», я відчуваю гордість».
Особливого значення надається тому, що у ключовий момент кар’єри головного тренера Артета звернувся до людини, яка у той же час грала роль для нього старшого брата у «ПСЖ».
Тоді Артеті було лише 18 років, коли він залишив рідну країну. Він нещодавно описав свій півторарічний період у Парижі як «досвід, що залишиться зі мною назавжди, сформував мене як гравця і запалив у мені бажання стати тренером».
Той склад «ПСЖ» був наповнений зірками та сильними особистостями. Окрім Айнсе, Артета ділив роздягальню з Роналдіньо, Маурісіо Почеттіно, Джей-Джеєм Окоча та Ніколя Анелька.
Перші місяці були складними для сором’язливого і замкнутого іспанця, незважаючи на підтримку батьків.
– «Було дуже важко, — згадує Ів Рібардер, координатор по роботі з гравцями «ПСЖ» того часу. — Мікель жив у доволі скромному готелі. Погода була холодною й сіркою. У нього було багато часу на самоті у цій маленькій кімнаті. Я залишався з ним, щоб він не впав у труднощі».
Додатково адаптації сприяла підтримка іспаномовних гравців клубу. Почеттіно, якому тоді було 28, взяв Артету під своє крило перед приїздом Айнсе.
– «Маурісіо був для нього як батько», — пригадує колишній захисник «ПСЖ» Дідьє Домі. — «Габріель був ближчим за віком до Мікеля і більше нагадував брата».
Хоча Айнсе старший за Артету на чотири роки, між ними одразу виникла хімія.
– «Вони проводили разом час на тренуваннях і поза полем із сім’ями», — розповідає Фернандес.
– «Габріель завжди був запеклим суперником і прагнув перевершити свого опонента. Мікель — елегантний гравець із досить високими технічними якостями», — додає легенда «ПСЖ», капітан клубу під час першого чемпіонства 1986 року і тренер, який виграв Кубок володарів кубків Європи за десять років по тому.
Едуард Сіссе також підкреслює схожість пари:
– «Обидва були дуже енергійними і пристрасними, — пояснює Сіссе, який грав разом з Артетою в півзахисті «ПСЖ». — Габріель віддавався повністю, навіть на тренуваннях. Він мусив перемагати. Мікель був більш стриманим, але його не варто було провокувати — у нього був той самий суворий баскський характер».