Коли говорять про повоєнне відновлення України, зазвичай мають на увазі інфраструктуру, інвестиції і реформи держуправління. Рідше — трудові відносини. Але саме у сфері трудових відносин повоєнна реструктуризація може породити одні з найгостріших суспільних конфліктів. Про це попереджає Олег Горецький — медіатор, доцент і кандидат юридичних наук, який присвятив значну частину своєї практики питанням розбудови інституцій медіації в Україні.
Логіка проста. Повоєнне відновлення означає масштабну реструктуризацію економіки: зміну власників підприємств, перепрофілювання виробництв, скорочення одних секторів і різке зростання інших. Усе це неминуче загострить протиріччя між роботодавцями, яким потрібна гнучкість, і працівниками, яким потрібен захист. Без ефективних механізмів вирішення цих конфліктів вони будуть розростатися — і виходити або на вулицю, або до суду. Обидва варіанти є витратними, тривалими і руйнівними для відносин між роботодавцем і працівниками.
В Україні формально існує механізм для таких ситуацій — Національна служба посередництва і примирення (НСПП). Але Горецький чесно фіксує її обмеження: недостатня інституційна незалежність від поточних політичних інтересів, слабка культура довіри з боку обох сторін трудових відносин і відсутність традиції звертатися до НСПП на ранніх стадіях конфлікту — до того, як він переріс у відкрите протистояння.
Що саме пропонує британська модель ACAS як орієнтир для вдосконалення? Горецький виділяє п’ять ключових елементів. Перший — реальна, а не декларативна незалежність: ACAS не підпорядковується жодній зі сторін конфлікту і не є інструментом поточної політики уряду. Це не просто принцип у статуті — це практичний результат десятиліть консистентної поведінки, яка сформувала репутацію. Другий — гарантована конфіденційність переговорів, яка дозволяє сторонам говорити відверто, не боячись публічних наслідків. Третій — гнучкість ролей: ACAS може бути фасилітатором, концілятором або арбітром залежно від потреб конкретного етапу конфлікту.
Четвертий елемент — обов’язковість арбітражних рішень у конкретних питаннях, коли сторони самі на це погоджуються. Це надає процесу реальну силу без примусу до участі. П’ятий — і Горецький підкреслює, що саме він найчастіше залишається поза увагою — профілактична функція. ACAS активно працює не лише коли конфлікт уже вибухнув. Він проводить тренінги для роботодавців і профспілок, публікує практичні рекомендації, допомагає компаніям будувати внутрішні процедури вирішення суперечок. Ціль — зробити медіацію не екстреним заходом, а нормою культури трудових відносин.
Всі ці питання Горецький розвиває у своїй аналітичній публікації на Феміда.ua, де кейс British Airways використовується як конкретна ілюстрація того, що відбувається, коли такої культури немає і що стає можливим, коли вона є. Особливо важливим цей аналіз є в контексті євроінтеграції: стандарти ЄС у сфері трудових відносин передбачають саме таку інфраструктуру медіації, яку Горецький описує на прикладі ACAS.
Книга «Медіація: Український досвід і європейський вибір» є природним продовженням цього аналізу — але не лише на рівні інституцій, а й на рівні конкретних практиків: як медіатор у сьогоднішній Україні може впливати на формування цієї культури знизу вгору, один конфлікт за раз. Придбати книгу або електронне видання.