Панорама руїн Губківського замку, що велично здіймається над річкою Случ, зберігає в собі багатство історії Волині. Історія цієї фортеці настільки давня, що факти тісно переплелися з легендами, утворивши складний ковдру минулого, розплутати який нині надзвичайно важко. Сьогодні на високій кручі, що примикає до річки, залишилися лише руїни кам’яних мурів колись могутньої споруди.
Дослідження вчених свідчать, що ця територія була населена ще за часів Давньої Русі: уже в XI-XIII століттях тут існувало городище, імовірно разом із першим дерев’яним замком. Згодом ця місцевість стала осередком спорудження кам’яної оборонної фортеці, перша письмова згадка про яку датується 1504 роком. Ця дата водночас знаменує руйнацію замку унаслідок нападу татар. Багатогранну історію Губківського замку та його численні легенди ретельно вивчав відомий краєзнавець Олександр Ценкаловський.
Історична будівля споруджена шляхтою з роду Семашків. Першим її власником був ковельський староста Богдан Михайлович, а його син, Олександр Семашко, залишився в історії завдяки участі у битві під Дубном 1577 року. Він володів значними земельними угіддями на Волині і став першим у роді, хто перейшов до католицької віри, що викликало нерозуміння серед земляків. Легенди зображають його як жорстокого феодала, ворога свого народу, а іноді порівнюють з трансільванським Дракулою.
Існують казання, що Олександр Семашко наказав викопати під замком таємничі підземелля, де зберігав скарби та катував непокірних. Ці перекази спричинили справжню «золоту лихоманку», під час якої місцеві шукачі скарбів століттями пошкоджували мури фортеці металевими інструментами у надії знайти багатства. Крім того, нібито існував підземний хід до православного монастиря у Маринині, розташованого за 10 кілометрів від замку.
Архітектура замку мала трапецієвидну форму з чотирма кутовими вежами, обладнаними бійницями. До внутрішньої частини дитинця, де розташовувалися колодязь, житлові та господарські будівлі, імпонував звідний міст. У соціальній мережі Facebook було оприлюднено графічну реконструкцію плану Губківського замку, створену в міжвоєнний період XX століття, що дає уявлення про його первісний вигляд.
Під час великого повстання Северина Наливайка у 1596 році козацькі війська під проводом Григорія Лободи захопили Губківський замок. Фортеця отримала пошкодження, але була відновлена. З цього періоду походить легенда про те, що поблизу замку, між Соколиними горами, колись було сховано булаву Богдана Хмельницького. Вірили, що ці клейноди охороняють душі полеглих козаків і чекають на достойного, хто піднесе символ гетьманської влади над Україною.
За даними архівних документів, станом на 1629 рік у Губкові налічувалося 180 будинків, а містечком керував бургомістр зі збором міської управи. Однак фортеця понесла чергові руйнування під час Північної війни на початку XVIII століття: спочатку її обстріляли російські війська, які також пограбували замок, а невдовзі шведські війська завдали остаточних руйнувань.
Уже в 1727 році кількість дворів у селі скоротилася до 38. Падіння містечка прискорило розповсюдження чуми. Тож життя, що колись кипіло в Губкові, перемістилося на протилежний берег Случі, де виник Людвипіль (нині – Соснове). Руїни замку тривало піддавалися природним руйнаціям та людській байдужості.
У хроніці століть багато деталей про історію Губківського замку зникло, тому історію доповнюють легенди, що пояснюють топоніми місцевості:
– Назва Соколиних гір пов’язана з оповіддю про двох закоханих, яким не судилося бути разом, і котрі перетворилися на птахів.
– На Дзвонецькій горі стоїть похилий кам’яний хрест, гора отримала таку назву через звуки дзвонів і брязкіт мечів, які, за легендою, чути на цьому місці, де, ймовірно, поховані загиблі оборонці замку.
Інша легенда, за переказом Олександра Ценкаловського, розповідає про назву урочища Татарський Груд. Татари, що поверталися до Криму у 1504 році, заблукали в болотах, але їм допомогла місцева чаклунка, яка вивела їх до Губкова. Вони пограбували і зруйнували місто, а мешканці прокляли свою зрадницю. З часом вона загинула в болоті, що отримало назву Бабине гало, а місце, де стояли татари, стало відоме як Татарський Груд. За легендою, чаклунка із божевільним поглядом періодично з’являється селянам у вигляді примари і просить пробачення за свою зраду.
Протягом часу Губків переходив у власність відомих родів: Даниловичів, Цетнерів, Потоцьких, Любомирських. Наразі від споруди залишилися лише поодинокі уламки мурів. Водночас природу навколо охороняє Надслучанський регіональний ландшафтний парк, де можна побачити звивисті вигини річки Случ, скелясті виступи каньйону, ліс, що простягається майже до самого берега, а також рідкісні рослини. Серед них особливий інтерес становлять азалія понтійська, поширена на Кавказі, і деякі тропічні орхідеї. За легендою, ці нетипові види рослин були принесені тут монголо-татарською армією, а відомість про лікувальні властивості ефірної олії азалії призвела до того, що у XIX столітті французька компанія «Коті» заготовлювала на Поліссі екстракт квітів азалії під назвою «Абсолю» для виробництва парфумів найвищої якості.
