У 1868 році у Львові було засноване товариство «Просвіта», яке у період відсутності державності активно сприяло збереженню національної ідентичності українського народу. Організація піклувалася про розвиток української культури, підтримку рідної мови, поширення літератури та проведення культурних подій. З 1895 року головний офіс «Просвіти» розташувався на площі Ринок, 10, водночас філії відкривалися у різних районах та містечках Галичини.
У самому Львові діяло дванадцять читальних «Просвіти». Особливо варто звернути увагу на одну з них — читальню на Клепарові, виконану в стилі українського модерну з елементами сецесії. Спогади про історію цієї читальні залишив отець Володимир Яценків у відомій праці «Сторінка з історії Клепарова» (1934), опублікованій на сайті «Фотографії старого Львова».
На початку ХХ століття Клепарів, який тоді вважався окремим селом поряд із Львовом, не мав власного приміщення для зборів культурно-громадського характеру, а також належної церкви. Читальню «Просвіти» у Клепарові відкрили у 1908 році. Спершу українська громада збиралася на зборах у домах Івана Вертипороха та Сави Загородного, де обговорювали плани щодо зведення окремої будівлі.
За кілька років спільними зусиллями мешканці зібрали необхідні кошти, і в 1910 році на вулиці Церковній (нинішня вулиця Сосюри) збудували новий двоповерховий будинок у популярному на той час стилі модерн. Автором проєкту виступив архітектор Іван Левинський, який виконав роботу безоплатно, а також активно долучився до будівництва, навіть надавши частину матеріалів. Поруч розпочалося будівництво української греко-католицької церкви святого Андрія, яку завершили значно пізніше.
Главні особливості народного дому та читальні «Просвіти» включали:
– двоповерхову конструкцію зі шатровим дахом, що нагадував будівлю товариства «Дністер» на вулиці Руській;
– архітектурне поєднання візантійських і романських мотивів, трансформованих у модерністському ключі, та використання народних гуцульських форм — це висока оцінка дослідника Юрія Бірульова.
Відомо, що у читальні працював один із перших професійних стаціонарних українських театрів Львова, актову залу якого прикрашав архітектор Олександр Лушпинський.
З 1921 року в будівлі функціонувала чотирикласна українська школа «Рідна школа» та дитячий садок під опікою «Союзу українок». Окрім цього, тут діяли різноманітні організації:
1. гімнастичне товариство «Сокіл»;
2. господарсько-кредитова спілка «Йордан»;
3. споживча кооператива «Згода».
Під час Першої світової війни та польсько-українських бойових дій читальню використовували військові підрозділи. Відновлення культурної діяльності відбулося лише наприкінці 1920 року. Сьогодні будівля зазнала значних перебудов, серед яких найбільші зміни стосуються її шатрового даху.
Таким чином, читальня «Просвіти» на Клепарові стала важливим осередком українського культурного і громадського життя, свідченням архітектурного та історичного спадку Львова початку ХХ століття.
Редактор Omega.lviv.ua, відповідає за технічний розвиток видання. Займається веброзробкою, адмініструванням серверів і SEO, тому дбає, щоб новини швидко з'являлися на сайті та зручно читалися з будь-якого пристрою. Пише про технології, транспорт і міське життя Львова.
Цікаво, як наша культура і історія тісно переплітаються з архітектурою. Читальня «Просвіти» на Клепарові – це не просто будівля, а цілий символ нашого прагнення до розвитку та самоідентифікації. Особливо вражає, що Іван Левинський працював над проектом безкоштовно! Справжнє бажання підтримати рідний народ. 🏛️
Цікаво дивитися на історію читальні «Просвіти» на Клепарові, але чи дійсно вона стала важливим осередком лише завдяки архітектурі? Левинський зробив чимало, але чи не забуваємо ми про людей, які там збиралися? Наприклад, їхній вклад у культурний розвиток можливо навіть важливіший за саму будівлю. Історія часто забуває простих, але ключових дійових осіб.
Яка саме дата вважається початком відновлення культурної діяльності у читальні «Просвіти» після Першої світової війни? Наприкінці 1920 року, як зазначено, чи це було вже у 1921? Було б цікаво почути більше про те, які саме організації відновили роботу в цей період.