Коли Максимові було 16 років, він уперше став свідком того, як змінюється дитина, яка опинилася у прийомній сім’ї після пережитих труднощів. «Мої батьки виховують десять прийомних дітей, і саме їхній приклад став для мене джерелом натхнення», – пригадує він. Те, як у їхньому домі діти знову оживали: переставали боятися, поступово навчалися довіряти й відчували себе частиною сім’ї, стало для Максима цінним уроком на все життя. Відтепер він впевнений, що любов і безпека мають неймовірну силу повертати дітям дитинство.
Нині Максим разом із дружиною Мариною виховують десятьох прийомних дітей. Хоч у їхньому домі завжди панують тепло і радісний сміх, чоловік відкрито визнає, що цей шлях не був легким. Саме тому Максим розуміє, наскільки важливо отримувати своєчасну підтримку.
Початок прийомної родини
У 2022 році Максим і Марина прийняли рішення створити прийомну сім’ю, а в липні 2024 року їхній статус було змінено на дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ). Вони пройшли всі необхідні навчальні курси, тренінги та консультації, отримавши відповідні сертифікати. Нині Максиму 31 рік, і він є батьком десятьох дітей. Усі вони мешкають разом у смт Рудно Львівської територіальної громади.
Родина взяла на тимчасове проживання двох дітей та виховує дві сімейні групи. Частина дітей мала травматичний досвід, а також стикалася з проблемами поведінки, недоглядом і складнощами в навчанні. Максим визнає, що перший рік був найбільш складним періодом, коли часом родина не знала, як правильно реагувати в різних ситуаціях.
«Бути прийомним батьком – це жертовність. Ти віддаєш себе цілодобово, сім днів на тиждень. Часу на себе майже не залишається, іноді важко навіть потрапити до лікаря. Але коли бачиш, як діти змінюються, – це найвища нагорода», – наголошує він.
Фото родини Кривків
Перші звернення по допомогу: важливість почуття підтримки
Одного разу у однієї з дітей раптово загострився емоційний стан і виникла потреба в негайній допомозі. Це трапилося у вихідний день. Максим довго вагався, чи звертатися за підтримкою до фахівчині із соціальної роботи, побоючись нашкодити дитині і не маючи чіткого розуміння, як діяти у такій ситуації. Втім, на іншому кінці лінії не було ні осуду, ні нерозуміння – навпаки, фахівчиня приїхала особисто. Разом вони обговорили, яким чином можна підтримати та заспокоїти дитину.
«Це дало мені зрозуміти: ми не залишені самі у складних обставинах. Нас не сприймають лише як підопічних, а поводяться як з партнерами», – ділиться Максим.
Ефективність системи підтримки: від буденних справ до кризових ситуацій
Зараз сім’я Кривків отримує постійну підтримку з боку Львівського центру соціальних послуг і реабілітації «Джерело». Цей супровід охоплює всі необхідні аспекти роботи дитячого будинку сімейного типу:
- консультації досвідчених фахівців,
- психологічну підтримку для дітей,
- допомогу у оформленні пільг та документів,
- вирішення медичних і освітніх питань,
- підбір гуртків і реабілітаційних програм,
- організацію відпочинку,
- оцінку потреб дітей,
- надання гуманітарної допомоги,
- проведення регулярних зустрічей.
Максим зауважує, що без цієї допомоги родині було б надзвичайно важко впоратися з великим обсягом завдань, високою відповідальністю та насиченим ритмом життя.
«Ми вважаємо працівників центру своїми друзями. Вони приходять не просто працювати, а щоб бути поруч: грати з дітьми, проводити майстер-класи, допомагати з документами, підтримувати у кризових ситуаціях. Якщо трапляється щось складне, ми не боїмося телефонувати. Знаємо, що нас вислухають, допоможуть і порадять», – додає Максим.
Результатом такої співпраці стали конкретні випадки, коли допомога фахівців уникала необдуманих рішень, що могли б негативно вплинути на дітей. Зокрема, коли родина звернулася по допомогу щодо влаштування наймолодшої дитини до дитячого садочка, фахівчиня Центру соціальних послуг особисто поспілкувалася із представниками закладу, пояснивши всі обставини родини та індивідуальні потреби дитини. Це допомогло дитсадку змінити ставлення і знайти можливість прийняти малюка.
Схожа підтримка була критично важливою в адаптації дітей до школи. Коли у дитини виникли труднощі з вписанням в освітнє середовище, команда спеціалістів допомогла налагодити комунікацію між сім’єю і педагогами, роз’яснила причини поведінкових реакцій і допомогла знайти компромісні рішення. «Школа бачить поведінку, а фахівці розуміють її причини. Дуже важливо, щоб хтось міг пояснити це вчителям», – пояснює Максим.
Про перетворення в дітях, що надихають продовжувати
Станом на сьогодні всі десять дітей повністю адаптувалися у родині. Вони відвідують гуртки, мають друзів і уперше в житті відчувають, що означають поняття «моя кімната», «моє ліжко», «моя сім’я». Хлопчик, який колись вважав любов за біль і насильство, тепер щодня обіймає маму, знаходить друзів і займається улюбленими хобі. Дівчинка, яка боялася спілкування, тепер виступає на святах у дитячому садочку та пише вірші. Інша дитина, що колись ховала їжу через роки життя у страху голоду, почувається спокійною і впевненою.
Максим зазначає, що найбільшим щастям є бачити, як дітлахи позбавляються страхів, сміються, граються, мріють і довіряють.
У родині дбайливо зберігають традиції: Різдво, Великдень, домашні святкування. Вони разом прикрашають оселю, ходять у походи, переглядають фільми з попкорном, готують вертепи, відзначають дні народження. Діти стали справжньою командою, яка, хоч іноді і сперечається за іграшки, завжди тримається разом і підтримує одне одного за межами дому.
«Ми прагнемо передати дітям наші українські традиції. І нещодавно менший син підійшов до мене й сказав: „Я хочу, щоб у моїй майбутній родині було так само“», – розповідає Максим.
Фото родини Кривків
Кожна позитивна зміна є результатом спільної праці родини, психологів та соціальних працівників. «Ти бачиш, як діти наче оживають, перестають боятися і вчаться любити. Це – найцінніше», – підсумовує Максим.
Матеріал підготовлено в межах проєкту, що реалізується Львівським Центром соціальних послуг «Джерело» та UNICEF Україна у громадах Львівської, Волинської й Закарпатської областей в рамках програми ЮНІСЕФ «Кращий догляд для кожної дитини».