Пуджа* була неповнолітньою, коли її звинуватили у вбивстві власної матері. Шестнадцятирічна дівчина, яка мешкала з пиякуючим вітчимом у бідному районі штату Уттар-Прадеш на півночі Індії, була затримана у 2018 році та поміщена до в’язниці.
Її адвокат повідомив поліції, що Пуджа є неповнолітньою. Відповідно до індійського законодавства, вона мали представити на розгляд Ювенальної Юстиційної Ради (ЮЮР) — три-членової колегії, яка займається справами дітей, які потрапили у конфлікт із законом, — протягом 24 годин після затримання. Однак цього не було зроблено, повідомила BBC Яміна Різві, юристка, яка взялася за справу Пуджі у 2024 році.
Ювенальні ради, які складаються з головного судді та двох соціальних працівників, визначають, чи має дитина у віці від 16 до 18 років підлягати судовому розгляду як доросла в разі скоєння тяжких злочинів. Ця норма була введена до закону про ювенальну юстицію Індії після резонансної справи про зґвалтування у Делі 2012 року.
Проте замість того, щоб з’явитися перед ЮЮР, Пуджу тримали у в’язниці протягом шести років, поки її справа розглядалась у суді для дорослих. Різві стверджує, що ЮЮР зобов’язані регулярно відвідувати в’язниці, аби перевіряти, чи є серед ув’язнених неповнолітні, але жодна така перевірка під час перебування Пуджі у в’язниці не проводилася.
У 2024 році справу Пуджі нарешті передали Ювенальній Юстиційній Раді, яка встановила, що на момент скоєння злочину вона була неповнолітньою. Відповідно до закону, максимальний термін ув’язнення для неповнолітніх становить три роки, тому Пуджу звільнили, врахувавши час уже відбутого покарання — шість років. За словами Різві, випадок Пуджі не поодинокий — тисячі дітей стали жертвами недоліків системи ювенальної юстиції.
Майже сорок років тому в Індії ухвалили перше комплексне законодавство з питань ювенальної юстиції — Закон про турботу та захист дітей у конфлікті з законом. Відтоді його неодноразово змінювали і доповнювали, аби посилити його положення. Основні цілі закону — захист дітей та створення можливостей для їх реабілітації та інтеграції у суспільство.
Попри це, експерти, які працюють із дітьми, відзначають, що впровадження цих ідеалів на практиці далеке від досконалості. Ефективність системи ювенальної юстиції в Індії значною мірою залежить від стану Ювенальних Юстиційних Рад, які є квазісудовими органами і мають гарантувати захист прав дитини під час притягнення до відповідальності.
ЮЮР, створені у 2000 році, не діють окремо: вони є центральним елементом мережі дитячих служб, що включає спеціалізовані підрозділи поліції, юридичну допомогу та реабілітаційні заклади. Однак дослідження свідчать про серйозні вади у функціонуванні цих рад.
Серед основних проблем:
– Відсутність єдиного державного онлайн-ресурсу, що акумулює дані про діяльність ЮЮР.
– Станом на 2023 рік майже половина справ у 362 ЮЮР залишалася невирішеною — за даними Індуського звіту про справедливість (India Justice Report, IJR).
– Із 745 округів Індії працюють 707 ЮЮР, причому у чверті із них відсутній повний склад ради, що є порушенням закону, який передбачає наявність повноцінної ради в кожному окрузі.
Маджа Дарувала, редакторка IJR, зазначає, що недостатня кількість достовірних даних свідчить про відсутність належного нагляду та відсутність відповідальності, що суттєво позначається на якості догляду та реабілітаційних можливостях для неповнолітніх.
Отець Антоні Себастіан, засновник організації Echo, яка опікується неповнолітніми, наголошує, що відсутність функціонуючих ЮЮР позбавляє дітей не лише закріпленого законом захисту, а й реальної можливості змінитися. За його словами, ці діти переважно походять з малозабезпечених родин із проблемною атмосферою, де насильство й нестача — звична частина життя. Поліцейські, котрі застосовують силу і поміщають їх у в’язниці, лише повторно травмують їх.
Для дітей, яких не направляють до в’язниці, можливості для реабілітації у дитячих закладах теж обмежені, зауважує Дікша Гуджрал, директорка програми iProbono, що надає юридичну підтримку вразливим верствам населення.
ЮЮР мають повноваження направляти обвинувачених дітей до наступних типів закладів:
1. Спостережних будинків (observation homes) — для тимчасового утримання.
2. Спеціальних будинків (special homes) — для дітей, які визнані винними в правопорушеннях.
3. «Місць безпеки» (place of safety) — для дітей віком 16-18 років, які обвинувачуються або визнані винними у тяжких злочинах.
Ювенальні ради зобов’язані щомісяця перевіряти ці установи на відповідність законодавчим вимогам. Однак багато правозахисників наголошують, що перевірки проводяться нерегулярно або поверхнево. Під час власних візитів Гуджрал зауважила, що багато таких установ переповнені, позбавлені кваліфікованих психологів і належних умов для дозвілля, освіти чи професійної підготовки. Хоча закон передбачає окремі заклади для дівчат і хлопців, часто вікова сегрегація у них ігнорується.
Працівники системи, за словами Різві, нерідко демонструють байдужість і скептицизм. Вони переконані, що ці діти уже “позбавлені надії” і нічого не зміниться. Цей песимізм іноді проявляють навіть адвокати, які захищають неповнолітніх.
Отець Себастіан відзначає, що така апатія часто виникає через нерозуміння реального життя дитини і суті закону. Він зазначає, що організація Echo, котру він очолює і яка керує спеціальним будинком у Бангалорі, має успішні приклади, коли діти, визнані винними у серйозних злочинах, таких як убивство чи зґвалтування, змогли змінити своє життя.
Цей успіх, за словами священника, зумовлений:
– Зосередженістю на професійній підготовці — курси з тваринництва (вирощування молочного скоту, птахівництва) та готельного менеджменту.
– Регулярними консультаціями психологів.
Так, Даршан* був поміщений до Echo після того, як його визнали винним у вбивстві друга під час сварки через матч з крикету. Раніше він мешкав на вулиці. Консультації допомогли йому не лише усвідомити скоєне, а й з’ясувати мотиви власної поведінки. Потім він проходив курс модифікації поведінки, паралельно закінчував загальну освіту дистанційно, а згодом отримав фах у сфері готельного бізнесу і влаштувався працювати до відомого готелю.
“Кожна дитина заслуговує на другий шанс,” — каже отець Себастіан. “Як суспільство ми зобов’язані надати їм цю можливість.”
*Імена змінені відповідно до індійського законодавства, що забороняє розголошувати ідентичність неповнолітніх правопорушників.
