Останньою хвилею дипломатичних переговорів щодо України можна багато що дізнатися про настрій і наміри президента Росії Володимира Путіна. По-перше, він наразі не готовий підписувати мирну угоду. Принаймні, не в цей момент. І, звичайно ж, не ту угоду або ті угоди, які зараз пропонуються.
Після п’ятигодинних переговорів у Москві за участю Путіна, спеціального представника США Стіва Уіткоффа і радника Дональда Трампа та його зятя Джареда Кушнера, помічник Кремля з питань зовнішньої політики Юрій Ушаков заявив, що «поки що компромісний варіант не знайдено». Відсутність компромісу не є несподіванкою, враховуючи останні безкомпромісні заяви російського лідера.
У різних виступах він різко критикував українське керівництво, називаючи його «крадійською хунтою», звинувачував європейських лідерів у спробах зірвати мирні ініціативи й наполягав на тому, що саме Росія має ініціативу на полі бою. Неодноразово російські телевізійні канали показували Путіна у військовій формі, який вивчає карти фронту та заявляє про військові здобутки, які Україна та міжнародні спостерігачі заперечують.
Попри майже чотири роки повномасштабного вторгнення Росії в Україну, незважаючи на величезні втрати на фронті та значні збитки в економіці, Путін, здається, переконаний у власній перемозі і глибоко впевнений, що зараз не час для зупинки. Принаймні, саме так він хоче, щоб Захід у це вірив — що нічого і ніхто не здатні зупинити його на шляху до досягнення поставлених цілей.
Його образ часто порівнюють із транспортним засобом без гальм, без керма і без задньої передачі — автомобілем, що мчить повним ходом автомагістраллю. Пройшло майже чотири роки з моменту повномасштабного вторгнення, а жодних ознак того, що цей «Путіномобіль» зупиниться, змінить напрямок чи поверне назад, досі немає.
Щонайменше він прагне, щоб його опоненти переконалися — ні європейські лідери, ні адміністрація Трампа, ні Президент Зеленський не зможуть примусити його змінити курс.
Водночас:
1. Будь-який автомобіль потребує палива — постійного і стабільного джерела живлення.
2. Для ведення війни країна має мати належне фінансування, яке також повинно постійно надходити.
Наразі, попри міжнародні санкції, російський уряд все ще здатен забезпечувати фінансування «спеціальної військової операції», як офіційно називають війну в Україні. Однак економічний тиск зростає: доходи від експорту нафти й газу падають, а бюджетний дефіцит збільшується.
Навіть сам Путін визнає наявність проблем, посилаючись на «дисбаланси» в економіці. «В окремих секторах виробництво не лише не зросло цього року, але й фактично знизилося», — зазначив він цього тижня. — «Чи задоволені ми такими тенденціями? Ні.»
Головне питання, на яке досі немає відповіді: коли і чи взагалі економічні фактори почнуть впливати на стратегічні рішення Кремля на полі бою?
