Концепція «Маленькі Люди» швидко привернула увагу далеко за межами сільської Джорджії. Babyland навіть згадували у британській газеті Daily Express ще в 1980 році, хоч і називали це «ним чимось божевільним, що приваблює американців». Проте, як зазвичай кажуть скептики, народжується жодна ідея без інвестора, і величезний комерційний потенціал цієї концепції помітила компанія Coleco Industries, відома насамперед своїми електронними іграшками, зокрема ігровою консоллю ColecoVision. У 1982 році фірма отримала ліцензію на масове виготовлення цих ляльок. У продуманому маркетинговому ході «Маленькі Люди» отримали нову назву — Cabbage Patch Kids.
У міру зростання медійного ажіотажу ВВС відправила свого кореспондента Боба Френда до Babyland, щоб ознайомитися з «значно дорожчими братами й сестрами масового виробництва, які й викликають цей ажіотаж». Одна з так званих «медсестер» наголошувала: «Це не просто ляльки, це немовлята. Кожне має свою особистість. Вони індивідуальні, так само, як і ми.» Адміністраторка лікарні Лаура Мейр висловилася ще категоричніше: «Слово “лялька” – це чотирибуквене слово, якого ми не вживаємо. Ви можете купити ляльку, що плаче, ходить на роликах чи пісяє, але наші діти насправді нічого подібного не роблять. Вони правдоподібні, їх хочеться обіймати, вони теплі, і замість того, щоб розважати вас, ці немовлята потребують вашої уяви.»
Популярність ляльок була настільки високою, що вони надихнули на створення моторошних карток із жувальною гумкою, які стали справжнім феноменом на дитячих майданчиках. Garbage Pail Kids — набір карток від торгової компанії Topps, що містив гротескні карикатури, покликані розважати дітей і шокувати дорослих. Серед творців був Арт Шпігельман, який пізніше отримав Пулітцерівську премію в 1992 році за графічний роман Maus. Персонажами карток були, зокрема:
– Адам Бомб — фігура, схожа на ляльку, з грибоподібним вибухом над головою;
– Потті Скотті — герой, що завжди застряг у туалеті.
На звороті карток розміщувалися фіктивні дозволи, що «легалізували» дитячі негідні вчинки, починаючи від пропуску домашніх завдань і закінчуючи «брехнею, куди вважаєш за потрібне».
