Мережа громадських кухонь у Судані, яка стала важливою опорою для мільйонів людей, що опинилися в центрі громадянської війни, перебуває на межі повного занепаду, свідчить новий звіт. Попередження пролунало від гуманітарної організації Islamic Relief після того, як міжнародна система моніторингу голоду, підтримувана ООН, підтвердила, що умовами голоду уражають все більше збройних регіонів.
Ці кухні, що діють на місцевому рівні в зонах, де доступ міжнародним гуманітарним організаціям ускладнений, нині змушені закриватися через:
– недофінансування;
– брак необхідних ресурсів;
– вигорання волонтерів.
Народ Судану вже понад два роки потерпає від жорстокої війни, що розпочалася після конфлікту між армією та парамілітарними формуваннями Rapid Support Forces (RSF). Це призвело до того, що Організація Об’єднаних Націй називає наймасштабнішою гуманітарною кризою у світі, адже понад 24 мільйони жителів країни стикаються з гострими нестачами продовольства.
Волонтер, цитований у звіті Islamic Relief, зазначає, що:
«Більшість кухонь припинять роботу, якщо ситуація не зміниться протягом півроку, можливо, по одній-дві функціонуватимуть у кожному регіоні».
Місцеві ініціативи часто співпрацюють із соціальними мережами, відомими як Emergency Response Rooms — кімнати швидкого реагування, які заповнюють прогалини, що утворилися через крах державних служб і обмежену міжнародну допомогу. У реалізації цих проєктів беруть участь люди різних професій: від педагогів і інженерів до молоді.
Найсуттєвішою проблемою наразі є фінансова нестабільність. Після скорочення фінансування з боку USAID на початку року більшість кухонь утримується за рахунок коштів суданської діаспори.
Волонтер розповідає:
«Це було схоже на те, ніби хтось перерізав мотузку, за яку ми тримались. До березня надходили невеликі, але постійні кошти, що дозволяли планувати. Ми знали, що зможемо забезпечити хоча б один прийом їжі щодня. А зараз? В останній місяць було близько десяти ночей, коли ми лягали спати, не знаючи, чи матимемо змогу готувати наступного дня. Невизначеність гірша за абсолютний дефіцит».
Серед інших складнощів — відсутність безпечної питної води та дров. Гуманітарні організації повідомляють, що обидві сторони конфлікту перешкоджають доставці допомоги через бюрократичні затримки та відмови. Раціон постачання додатково порушується блокадами, збройними нападками й мародерством.
Найскладніша ситуація склалася у розташованих під облогою містах ель-Фашер на заході Дарфуру та Кадуглі в штаті Південний Кордофан. Обидва міста майже повністю ізольовані від комерційних потоків і гуманітарної підтримки. Останній звіт глобальної мережі моніторингу продовольчої безпеки — Integrated Food Security Phase Classification (IPC) — підтвердив голодні умови в цих локаціях і прогнозує ризик голоду у ще 20 регіонах великого Дарфуру та Кордофану.
До моменту падіння ель-Фашера під контроль RSF минулого тижня, кухні змушені були годувати жителів сумішшю для тварин.
Звіт IPC також підкреслює різкі контрасти у продовольчій безпеці в межах країни, які повторюють лінії конфлікту:
– У районах, де рівень насильства знизився, ситуація почала покращуватися.
– Частина міжнародних організацій надає допомогу Emergency Response Rooms, однак ці внески не замінили втрати фінансування зі США.
Навіть у місті Омдурман, що розташоване на протилежному березі Нілу від столиці Хартума і контролюється армією з відносно стабільними комерційними поставками, рівень попиту часто перевищує наявні ресурси. Це змушує кухні вдаватись до раціоналізації їжі.
Омдурман став центром для вимушених переселенців, а ціни тут залишаються високими. Волонтер із Омдурмана описує найважчий момент у роботі:
«У нас немає офіційної системи розподілу. Ми годуємо всіх, хто приходить, але одного разу наприкінці дня довелося сказати матері, що для її двох дітей більше нічого немає і що їй слід повернутися наступного ранку. Вона навіть не заплакала, а лише здавлена подивилася на мене. Того вечора я повернувся додому і не міг розмовляти із власною сім’єю — сором від того, що я їв, а дитина голодувала, став шаленою ношею».
Emergency Response Rooms визнаються прикладом реформ ООН, спрямованих на передачу повноважень та ресурсів ближче до людей у кризових регіонах. Цього року їх навіть висунули на здобуття Нобелівської премії.
Проте, майже через три роки роботи, волонтери дедалі більше відчувають себе покинутими — вони стикаються з емоційним виснаженням і небезпекою. Вони змушені співпрацювати з тими, хто контролює територію, що часто робить їх мішенню під час зміни влади, бо обидві сторони конфлікту можуть вбачати у них співпрацю з противником.
Серед нагальних проблем — обмежені комунікації: тривалі відключення інтернету ускладнюють переказ грошей через мобільні банківські системи, а мобільні телефони часто стають здобиччю мародерів.
Шіхаб Мохамед Алі з Islamic Relief Sudan у Порт-Судан прокоментував BBC Newsday:
«Волонтери несуть на мобільних телефонах гроші, щоб придбати необхідні товари у віддалених регіонах. Вони перетинають численні блокпости, де іноді їх грабують — забирають мобільний телефон. Втрата телефону означає втрату коштів».
Крім того, повідомляється про випадки, коли члени громадських кухонь ставали жертвами вбивств.
Волонтер із Хартума зізнається:
«Моїм найбільшим страхом є те, що через шість місяців громада повністю виснажиться. Ми всі бідніші й роздратованіші».
