Нещодавно Державна Служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) офіційно визнала Українську Православну Церкву (Московського Патріархату) афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена. Всі добре розуміють, про яку саме організацію йдеться — це Російська Православна Церква (РПЦ), що підтримує кремлівський режим та благословляє агресію проти України.
Навколо нас та у світі відбувається чимало подій, однак більшість громадськості засмучена жахливими наслідками обстрілу Києва в ніч на 28 серпня, коли загинуло багато мирних громадян. Ця трагедія значною мірою пов’язана з релігійними та політичними процесами в країні. Важко збагнути, як тисячі українців суміщають у своїй свідомості патріотизм, любов до Бога та ближнього з приналежністю до структури, яка підтримує державу-агресора — РПЦ.
З одного боку, керівництво УПЦ (МП) стверджує, нібито вони незалежні від Москви і намагаються модернізувати свій статут, водночас залишаючись невіддільною частиною російської церкви та визнаючи патріархом Кирила Гундяєва.
Державна Служба України з етнополітики та свободи совісті виявила ознаки афіліації УПЦ (МП) з РПЦ ще раніше. Згідно з процедурою, до керівництва цієї релігійної організації було направлено припис, який передбачав усунення порушень. Проте, як повідомили в ДЕСС, митрополит Онуфрій, Предстоятель УПЦ, відмовився виконувати даний припис. Через це було прийняте рішення про афілійованість УПЦ (МП) до РПЦ.
Юридично «маска знята». Суспільство відмовилося визнавати так зване «фіктивне розлучення» УПЦ з РПЦ, яке нібито відбулося на Соборі у Феофанії 27 травня 2022 року. УПЦ (МП) не здійснила жодних вагомих кроків для підтвердження своєї незалежності, зокрема:
- не зверталася до Помісних православних церков;
- не засуджувала московську патріархію за анексію єпархій УПЦ;
- не реагувала належним чином на дії священників і єпископів-колаборантів.
Весь свій ресурс УПЦ (МП) спрямувала на боротьбу з Православною Церквою України (ПЦУ) та формування негативного іміджу України на світовій арені, що фактично виправдовує агресивний «визвольний похід» путінських сил і загрожує міжнародній допомозі країні.
Незважаючи на те, що довго можна вводити в оману суспільство, паству та міжнародну спільноту, існує законодавство, яке захищає безпеку України і яке не можна ігнорувати.
Що означає на практиці рішення ДЕСС?
Основні наслідки такого рішення:
- Протягом 60 днів УПЦ (МП) втратить право користування державним та комунальним майном.
- Державна служба з етнополітики звернеться до суду з позовом про припинення діяльності цієї релігійної організації.
УПЦ (МП) матиме можливість оскаржувати це рішення в судах та іншими можливими способами, проте час не на їхньому боці — навіть у разі припинення війни, становище між Україною і структурою РПЦ залишиться несумісним.
Чи був можливий інший розвиток подій?
Існували два потенційні варіанти:
-
Перший варіант — стратегічний, канонічний підхід в інтересах українського народу.
Така позиція могла бути сформульована так:
«Церква має тисячолітню історію, влада змінюється, держави раптово виникають і зникають, та канони й церковний устрій залишаються. З огляду на це, ми не можемо канонічно розірвати зв’язки з московським патріархатом, оскільки станемо «безблагодатними розкольниками». Водночас приєднатися до ПЦУ не можемо через ті порушення, що сталися під час її створення. Ми засуджуємо діяльність патріарха Кирила, анексію парафій, позбавляємо сану тих, хто співпрацює з окупантами і прагнемо вести діалог із ПЦУ. Наша мета — автокефалія, а поки вона відсутня, залишаємося досить автономною частиною РПЦ, на юридичному рівні незалежною від неї.»Чи був би такий підхід сприйнятий суспільством — питання відкрите. Але він би виявляв чесність, за умови, що відображав би реальні наміри. Навіть жертва за «канонічну» позицію могла би надати своєму носієві статус мученика чи ісповідника чесності. Аналогічно багато священників і єпископів Української Греко-Католицької Церкви відмовилися переходити під сталінський Московський Патріархат, залишившись вірними Риму.
-
Другий варіант — офіційний канонічний вихід із РПЦ.
УПЦ (МП) могла б офіційно заявити про розрив із РПЦ, оскільки підстав для такого кроку більш ніж достатньо. Після цього слід було б звернутися до інших Помісних Церков, зокрема до Патріарха Варфоломія, як першого серед Предстоятелів і глави Церкви-Матері. У підсумку це дало б змогу завершити процес єднання українського православ’я. Справжнє світове православ’я, яке не підтримує путінський режим, напевно схвалило би це, а сам Володимир Гундяєв, позбавлений впливу в Україні, імовірно зазнав би сумної долі, схожої на численні загадкові смерті, що призводять в болюче минуле.
Чи буде заборонена УПЦ (МП) в Україні?
Уже не зовсім актуально для самої УПЦ (МП). Якщо служителі церкви нехтують заповідями Євангелія, зловживають владою, маніпулюють віруючими, сіють розбрат і йдуть шляхом Каїна, то рано чи пізно вони самі призведуть до свого занепаду. Спільнота обманутих фанатиків може й існувати деякий час, проте це вже буде не Церква.
Таким чином, сьогодні УПЦ (МП) ліквідовують не українська влада, не спецслужби або іноземні структури, а безпосередньо діяльність її власного керівництва.
Як події розгортатимуться далі — час покаже. Водночас варто не ігнорувати, що сотні тисяч вірян УПЦ (МП) щиро вірять у переслідування своєї церкви в Україні. Проте у порівнянні з репресіями, які відбуваються щодо неугодних релігійних громад в Росії, УПЦ (МП) в Україні не лише не зазнає утисків, а навпаки — має всі умови для розвитку.
Групі єпископату та вірян УПЦ (МП) можна побажати одного — прозріння.
Якщо ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть
Ctrl+Enter
