У невеликому карпатському селі Коростів на Львівщині, серед мальовничих гір і спокою, тринадцятирічний Богдан Калинів створив музей під назвою «Подих війни». За цей час юнак зібрав більше ніж 600 унікальних експонатів – це справжні речі з передньої лінії фронту, кожен з яких має свою неповторну історію.
Ідея організації музею виникла несподівано. Спочатку Богдан разом із дідусем, який має таке саме ім’я – Богдан Калинів, допомагали військовим, виготовляючи окопні свічки, розпалювачі вогню, а згодом й сиропи від кашлю.
Дідусь розповідає:
1. У 2022 році вони почали виготовляти окопні свічки, які надсилали бійцям на позиції.
2. Це стало початком їхньої волонтерської діяльності.
3. Потім виникла потреба у розпалювачах, а з часом – і в сиропах від кашлю.
4. Сфера допомоги поступово розширялася, і хоча Богданчик був ще малим – йому тоді було всього десять років, – він уже самостійно допомагав дідусю.
У відповідь від захисників надходили прапори, військові шеврони, уламки техніки та інші пам’ятні предмети.
Хлопець зізнається:
– Дуже тепло на душі, коли бійці телефонують з вдячністю, діляться історіями про те, як виготовлені ними свічки рятують та зігрівають. Воїни розповідають, що окопні свічки зігрівають їх не лише фізично, а й духовно.
Засновник експозиції Богдан Калинів згадує, що все почалося з одного шеврона, який йому передали військові. Згодом колекція швидко поповнювалася.
За словами хлопця:
– Перший експонат – це був шеврон десантно-штурмових військ, який отримали як простий подарунок. Тоді я навіть не міг уявити, що це перетвориться на цілу виставку. Військові передавали шеврони, прапори та дуже цінні речі з автографами. Потім одне передавалося іншому захиснику, і колекція почала неперервно зростати.
Сьогодні музей налічує понад 600 експонатів, серед яких прапори з підписами відомих військових, уламки безпілотних дронів, військове спорядження, а також частини захопленої російської техніки. Особливого значення набув уламок керованої авіаційної бомби вагою 234 кг, який передали бійці з Харківського напрямку.
Засновник музею коментує:
– Це один з наймасштабніших експонатів. Коли дивишся на нього, усвідомлюєш всю величезність і масштаби війни.
У колекції також зберігаються речі, пов’язані з трагічними подіями:
– Уламок ракети, яка влучила у залізничний вокзал у Краматорську, де загинуло багато людей;
– Кристал солі з Соледара, привезений військовими під час відступу;
– Таблички російської пошти, зняті в Курській області;
– Газети «Суджанські вєсті»;
– Коробка для листів російської пошти;
– Ніж російського військового;
– Посвідчення ветерана бойових дій;
– Печатка з Курської області;
– Годинник, який зняли з російського майора.
Кожен предмет музею має власну історію. Богдан ретельно веде облік, записуючи, з якого підрозділу і за яких обставин отримано той чи інший експонат.
Він пояснює:
– Я фіксую всю інформацію – дату, підрозділ, історію. Якщо військові не можуть подзвонити, то пишуть мене листа з інформацією про переданий предмет.
Музей відкрили у місцевому народному домі два роки тому. До цього зібрані експонати зберігалися вдома, але з часом їх стало так багато, що виникла потреба у виділенні окремого приміщення.
Дідусь хлопчика розповідає:
– Спочатку всі речі були вдома. Проте коли їх дуже побільшало, нас почали «виганяти» з хати. Тоді сільська рада виділила нам місце у народному домі.
Юнак додає:
– Музей розташований у народному домі села Коростів. Село надзвичайно живописне, розкинуте серед гір. Потрапити сюди можна у зручний для відвідувачів час, якщо попередньо зателефонувати й узгодити візит.
Зв’язатися з музеєм можна за телефоном: 0973755577.
Засновник музею сам проводить екскурсії. Він підкреслює, що для нього це не просто хобі, а внутрішній обов’язок.
Богдан розповідає:
– Деякі військові кажуть, що мені ще зарано знати все це. Але я відчуваю, що моя місія – розповідати людям про війну. Під час екскурсій я намагаюся охопити все й розповісти максимально багато про кожен експонат. Знаю, від кого й для чого він переданий, добре знаю його історію. Для мене кожен експонат – це частинка моєї особистості. Коли мені передають прапор, я детально читаю всі підписи на ньому.
Особливим атрибутом під час екскурсій для хлопця є військова сорочка, яку він кожен раз одягає.
Він ділиться:
– На сорочці також є мій іменний шеврон – Богдан Калинів. Це мій оберіг. Відчуваю, що він допомагає мені, надає силу й підтримку. Цю сорочку та шеврон мені передали військові Національної гвардії.
Особливу роль у даній історії відіграє сім’я. Рідні підтримали ідею створення музею та допомогли реалізувати задум. Дідусь жартує, що він є заступником директора, а його онук – директором музею.
Він каже:
– Я хочу, щоб він виріс справжнім українцем, любив свою землю і свою країну. Не хочу хвалитися, але я дуже пишаюся своїм онуком.
У подальших планах тринадцятирічного засновника – розширення експозиції та відкриття окремого приміщення для музею. Однак головним, за його словами, є не кількість експонатів, а їх значення і історичний контекст.